Український Лікнеп
Українська мова та навколомовні теми. Ваші запитання - наші відповіді. Для тих хто не байдужий
Транслировать эту RSS ленту на своем сайте«Полювання на помилки»
Ось які чудові афіші з’явилися у Дніпропетровську.
Тут вже дійсно: Досяг вершин - а вище тільки Клинков.
І хтось же це:
а) замовляв
б) виконував
в) перевіряв
г) приймав роботу
д) розповсюджував
Без коментарів:
Про Клинкова...
Якщо це російське прізвище, то безперечно - Клинков.
А якщо назва торгової марки - то однозначно має бути Клінков.
І здається, тут має бути другий варіант.
«Торгівельний чи торговельний?»
Найцікавіше, втім, те, що більш за все питаннями української мови переймаються люди, які у житті ніколи українською не розмовляють.
«Ходити поза Уманню»
Такі слова я чув у дитинстві від своєї бабусі, коли її онуки (тобто я або моя сестра) під час гостювання на канікулах поверталися додому невчасно, пізно. Або ж взагалі коли нас носило там, де й не можна було.
Тоді цей вираз сприймався на слух як одне слово «позауманню» або ж як два «по зауманню». Навіть коли я, підрісши, дізнався про існування міста Умань, то воно спочатку аж ніяк не асоціювалося у мене з бабусиною «позауманню».
Отже, ходити поза Уманню - ходити дуже довго невідомо де або невідомо чому, тинятися, вештатися, бовтатися, линдати довгий час.
Ще й сьогоді цей вираз можна почути в усному мовленні, тож дивно, що у класичній літературі він майже не трапляється. Можу навести лиш один приклад з твору Андрія Головка «Бур’ян»:
| Цитата: «- Бо як не п’єш, то й доля десь поза Уманню ходить, і сам ходиш як неприкаяний.» |
Якщо хтось поділиться своїми прикладами - буду дуже вдячний.
«Ґудзик на френчі наркома»
Не вперше в нашому місті піднімається питання про повернення йому історичного імені. І кожного разу противники і прихильники цього процесу (саме – процесу! – а не одномоментному акту) з неодмінною пристрастю і уїдливістю намагаються заперечити… хід історії. А даремно.
Одразу, щоби викреслити покладання на шальки терезів лексем «дзержинський» і «камеон» з метою зважування їхньої історичної ваги, варто зазначити: причетність до назви міста міфічного козака Камеона відсутня та, зрештою, і подібного прізвиська або імені в історії козаччини не зафіксовано… Натомість, понад триста років тому, в часи активного залюднення українцями берегів Дніпра, задовго до першої відомої нам письмової згадки, засновано населений пункт, який за природними ознаками природно був названий Кам’янським. Це, при всій нашій вродженій любові до міфів і легенд, треба сприйняти як історичну аксіому.
Можна собі уявити непросте патріархальне буття тодішнього сільця, з розбудовою, узаможненням і налагодженням промислових і економічних стосунків його мешканців до того часу, коли у місцевої громади з’явилась можливість заснувати церкву і запросити для служби Богу і громаді священика, який відслужив першу літургію 258 років тому, це стало причиною першої дотепер відомої письмової згадки про Кам’янське. Невпинний Час неспішно тягнув волами запряжену історію села до моменту появи індустріальної лихоманки в нашому краї. Буквально за миттєвий для історії відтинок часу все стрімко змінилось і село Кам’янське, на подив його побратимів Тритузного і Романкового, перетворилось на містечко, а вже у 1917р. набуло реальних ознак і формального статусу міста. Останній факт також можна долучити до числа історично беззаперечних.
Пережити Першу світову війну, революцію та, спричинену ними, духовну і матеріальну руїну місту довелось з колосальними втратами. І факт впливу на ці процеси Ф.Дзержинського заперечити не можливо. Йому справді прийшлось разом з його більшовицькими однодумцями неабияк потрудитись, щоб «до основанья» розвалити індустріально розвинутий край і, фізично знищивши батьків, осиротити мільйони дітей. Лише згодом, зруйнувавши і пограбувавши тисячі церков, за рахунок вилучених храмових коштовностей, вони змушені були розпочати відбудову зруйнованої індустрії та ідеологічне облаштування поламаних ними безпритульних дитячих доль. Не думаю що такий хід історії варто заперечувати.
Дослідники, спираючись на документи, стверджують , що перший радянський диктатор Ленін досить скептично ставився до організаторських здібностей Дзержинського і лише по його смерті, вже Сталін поцінував належним чином «таланти» наркома. Особливу увагу ним було приділено досвіду, який отримав нарком Дзержинський під час організації і проведення на теренах російської імперії «червоного терору». Проте, і в цьому досвіді був простір для вдосконалення. По смерті Дзержинського, Сталін розширив його до масового знищення не тільки неугодних і непричетних, а й колишніх соратників «залізного Фелікса». Репресивна машина створена Дзержинським, не знала зворотного ходу, але щоби приховати її нелюдську сутність, з ініціативи Сталіна теренами радянської імперії прокотилась компанія фіксації прізвища Дзержинського у безневинно репресованих топонімах і назвах промислових об’єктів. Саме в цей час «на прохання дніпропетровських і українських організацій», знехтувавши узгодженням навіть з комуністичним керівництвом Кам’янського, не кажучи вже про мешканців міста, у міста відібрали правдиве ім’я і обтяжили його душу неоковирним новотвором. Таким чином, з 1 лютого 1936р. на зубах оторопілих кам’янчан заскреготіло нове ім’я міста — Дніпродзержинськ.
Розгорнуте радянською владою подальше злодійське знищення історичної пам’яті українців не знало дрібниць. Наведу лише найближчий приклад: і в свідоцтві про народження, і в паспорті мого батька, який народився в місті Кам’яському за десять років до зміни назви, місцем народження зазначалось місто Дніпродзержинськ. За тих скрутних часів воля і кошти на перекручення в головних документах особи у більшовиків знайшлись… Таким є пов’язане з нашою темою історичне тло і змінити в ньому хоча б ґудзик на френчі наркома не існує жодної можливості. Та, зрештою, і намагання робити це виглядають не переконливо. Але злодійства, ким би і коли б вони не були здійснені, мусять бути покарані. Навіть компартія вжахнулась, озирнувшись на сталінські злочини і зробила перші кроки з реабілітації безневинно репресованих. Реабілітованому Луганську без зайвої балаканини повернули історичне ім’я. Але далі справа не пішла.
Вісімнадцятий рік незалежності України наше місто зустріло з репресованою назвою, ба більше – знущально (по відношенню до мільйонів репресованих) хизуючись ім’ям головного інквізитора… Воістину, не існує межі «державотворчого» абсурду!
Як і більшості городян, мені видається дикунською ідея зміни міста на якусь штучну. Мене обурюють спроби виправлення і викривлення Історії мого міста, яка розпочинається задовго до жахливого 1936 року. Всі кращі традиції міста, його моральні, виробничі, наукові і культурні здобутки закорінені в часі, який навіть не був позначений в письмових згадках. Він просто жив у жилах і душах наших прадідів, які творили його матеріальну і духовну сутність. Переконаний, ми не маємо права покласти його під плиту радянського безпам’ятства. Назва мусить бути реабілітована і повернена місту.
Здогадуюсь про найголовніший козир в рукаві противників повернення місту історичної назви: гроші на це в міській казні відсутні. Сьогодні це факт. Але коли нинішня міська влада чітко висловиться за повернення місту його імені, гроші на цю програму будуть знайдені. Досить лишень кільком десяткам найзаможніших мешканців нашого міста, не по-більшовицькому, а по-доброму в ім’я майбутнього поділитись своїм денним заробітком, з тим щоб відновити історичну справедливість і повернути правдиве ім’я нашого міста на історичну мапу України. Та що там найзаможніші, переконаний – щойно буде засновано Фундацію повернення місту історичної назви і оприлюднений її рахунок - городяни зі значно меншими статками не пошкодують своєї гривні на цю святу справу. Гадаю, імена цих людей варті того, щоби бути викарбуваними на спеціальній пам’ятній дошці та в історії міста Кам’янського.
Сергій ЗЛЮЧИЙ,
член Національної спілки письменників України,
голова ДМО Української Народної Партії
«Вони кидають виклик гравітації»
15 вересня на сцені Дніпропетровського академічного театру опери і балету відбудеться концерт Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. П.Вірського.
За 70 років свого існування йому аплодували у 60-ти країнах світу – Кореї, В’єтнамі, Китаї, Кубі, Австрії, Англії, Канаді, США, Бельгії, Франції, Іспанії, Італії, Греції, Бразилії, Аргентині, Венесуелі, Португалії, Швейцарії, Данії, Андоррі, Японії та багатьох інших. І кожного разу їхні виступи супроводжувались схвальними рецензіями. Наприклад, французька газета „Ле Фігаро” писала: „Ми були присутніми на ідеальній фольклорній виставі виключного рівня, яку можна побачити лише раз за 10 або 20 років. Настільки сильне потрясіння від такої краси та досконалості ми пережили тільки під час перших гастролей ансамблю Моїсеєва у Франції”. „Тhe Washington post”: „...робота цього колективу – це робота часового механізму „Ролекс” – без права на помилку чи збій. Приходьте на наступний концерт цього легендарного і першокласного колективу у вашому місті. Ви отримаєте заряд енергії і позитивного настрою. Не дарма кажуть, що ансамбль ім. П.Вірського – це душа і серце українського танцю і самої України”.
Створені Павлом Вірським та сьогоднішнім керівником ансамблю Мирославом Вантухом хореографічні твори, увійшли до золотої скарбниці української народної хореографії, серед яких „Український танець з бубнами”, „В мирі та злагоді”, „Україно, моя Україно”, український ліричний „Літа молодії”, „Карпати”, „Волинська полька”, „Гуцулка”. Але розпочинав Павло Вірський як танцюрист балету. Більше того – серед його постановок були і „Лебедине озеро”, і „Есмеральда”, і „Раймонда”, що свідчить про нього як про людину колосальної ерудиції та величезних знань.
Беззаперечно, мова Вірського – мова 50-70-х років минулого століття, але Мирослав Вантух довів, що вона попри все є сучасною. Сьогодні колектив відзначається високою технікою, артистизмом, синхронністю, внутрішньою організованістю і живиться одухотвореністю, яскравістю, мальовничістю, образною силою народного менталітету та народного танцю, закладеними Павлом Вірським. Вантух довів, що постановки „батька” знаменитого ансамблю, живуть і прекрасно вписуються в сучасну естетику.
Але до того, як стати наступником Вірського, Мирослав Михайлович двічі відмовлявся очолити ансамбль, бо був дуже сильно пов’язаний з рідним, не менш знаним у світі, танцювальним колективом, який створив у Львові. І лише після особистого дзвінка Щербицького він поїхав до Києва рятувати колектив та зберігати творчий спадок Павла Вірського. Була і ще одна цікава пропозиція, від якої Мирослав Михайлович відмовився заради власного колективу – у 1979 році у Клівленді (США) він не погодився отримати за викладання хореографії мільйон доларів(!).
Сьогодні гастрольний графік академічного ансамблю розписано на 5 років наперед, але так було не завжди. На початку 90-х років, коли майже 200 чоловік, вихованих у колективі, за короткий час виїхали за кордон, існування ансамблю майже перервалось. Це було справжнє лихо. І тоді з’явились дитячі хореографічні студія та школа, де сьогодні виховується молоде покоління – майбутнє колективу.
„Кожен танець розрахований до міліметра і з суворою дисципліною рухів кожного артиста. Ідеально підібрані, вони вишукуються у лінію, що не має жодних зазорів чи нерівностей”, – пише зарубіжна преса. „Вони надзвичайно видовищні, оскільки ці артисти балету схожі на атлетів. Стрибки, що кидають виклик гравітації, піруети, запаморочливі крутіння, окрім того міць і невірогідна гнучкість”.
Тепер і у нас є унікальна можливість побачити всю цю красу та майстерність на власні очі 15 вересня о 19.00.
«Невідомі українські патріоти у США»
Кляті націоналісти зовсім розпоясалися!
Вже й за океаном невідомі патріоти знущаються над пам’ятками історії та культури:
«Наше місто — Кам’янське!!!»
Наше місто — Кам’янське!!!
Загальновідомі факти повернення історичних назв таким містам, як Донецьк — колишнє Сталіно, Луганськ — колишній Ворошиловград, Алчевськ — колишній Артемівськ, Маріуполь — колишній Жданов тощо. Серед міст України дотепер залишається невирішеним питання повернення історичних назв таких міст, як Кіровоград, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ тощо.
В ніч напередодні Дня Незалежності невідомі Українські патріоти здійснили акцію з метою привернення уваги громадськості і влади міста Дніпродзержинська до питання відновлення історичної справедливості і повернення місту історичної назви — Кам’янське. На дорожніх знаках окремих виїздів з міста з’явились наклеєні вночі надписи з історичною назвою міста — Кам’янське. При цьому, дорожні знаки пошкоджені не були, оскільки наліпки, які використовувались, мають властивість легко зніматися з базової поверхні.
Їхні дії були мотивовані указом президента України за №250/2007, в якому обумовлено вилучення з топонімічного обігу прізвищ осіб, що мають відношення до організації Голодоморів і політичних репресій в Україні. На ці дії, очевидно, їх штовхнула бездіяльність міської влади і байдужість міської громади до питань відродження української давнини.
«Торгівельний чи торговельний?»
Дякую за Вашу думку.
Можу дозволити собі трохи не погодитися з деякими Вашими твердженнями, хоча це не вплине на написання цього слова.
| Цитата: «Чесно, завжди був впевненим, що вірним варіантом є торгівельний» |
Я і деякі мої друзі теж були впевнені, аж поки все ж таки не відкрили словник. Інтуіція не завжди добра порадниця.
| Цитата: «Дико, коли все життя спілкуєшся українською, але завжди натикаєшся на такі "русифіковані" слова.» |
Не можу погодитися, що причина - в русифікації. Російською ж бо немає слова "Торговельный". Так, є слово "Торговый", але й українською слово "торговий" існує. Тож причина не в русифікації.
Смію Вас запевнити, що я теж проти необдуманих русизмів, але вважаю, що в даному випадку маємо справу з іншим явищем, аж ніяк не з русизмом.
На мою думку, мова - не математика. Завжди будуть виключення з правил, словотворення або написання не за загальними схемами.
Завжди готові до дискусії.
«Торгівельний чи торговельний?»
Доброго дня!
Тільки сьогодні наткнувся на написання слова торгі(о)вельний. Чесно, завжди був впевненим, що вірним варіантом є торгівельний. Дико, коли все життя спілкуєшся українською, але завжди натикаєшся на такі "русифіковані" слова.
Закони і словники пишуться для людей, і для того, щоб вони дотримувались єдиної системи. Я не проти писати так як у словнику: "торговельний". Але все таки, словники складають також люди, яким властиво помилятись. Орфографічний словник складало багатенько людей, серед яких були і люди, які вивчали українську, але жили в середовищі панівної російської. Живий приклад - наше місто герой Київ.
Чому, наприклад слово будівельний не ріже вухо, як торгівельний? А все тому, що в російській мові «будівельний» – це «строительный». А от слово «торгівельний» спіткала невдача, російською це звучатиме як «торговый» від «торговля».
Хто б там що не казав, відкритий склад, закритий склад, повинно бути єдине правило, і це правило однакового написання як «будівельний» так і «торгівельний».
«Хвала» нашим науковцям в галузі мовознавства, за те, що такими своїми необдуманими вчинками, типу «торговельний» в орфографічних і тлумачних словниках схиляють нас все дальше і дальше до русизму. Так тримати!!!
У мене немає наукового ступеня з мовознавства, але я точно знаю, моя інтуіція в цьому питанні мене не підводить.
Дякую "мовознавцям", що затуркуєте український народ... 
«Крисоїди або як народжуються нові слова.»
Відпочивали у селі. Сусід пригостив двома слоїками варення. Племінник (8 років) останнім часом проявляє творчість у словотворенні: "Нас оваренили".
Той же племінник бігає по двору з криком "Запрошую до стрип-клубу!"
Довго думали, але додумались: йшлося про стриб-клуб. Він весь цей час підстрибував, бігаючи.
«Все в наших руках.»
Набридло жити серед сміття, набридло ходити по розтрощеним вулицям та стрибати через відкриті люки? Хтось ламає лавочки та вирізає кабелі. Хтось запльовує тротуари. Хтось? Ці "хтось" десь тут. Ми їх постійно бачимо, але або не помічаємо, або проходимо повз них, щоб вже потім страшенно обурюватися - "до чого країну довели!". А хто довів? Та ми ж самі - бездіяльністю.
Та може ця історія стане поштовхом, підказкою - як треба чинити, якщо хочеш жити нормальною людиною.
(Публікується без зміни мови та стилю автора):
| Прокурор* пише: «Вот какая история. Еду я сегодня со стороны цирка на Победу. Сразу за заправкой Юкон, под пешеходным мостом на Комсомольский (или как там его счас) остров, наблюдаю следующюю картину. Стою в пробке. Две сволочи, пересекают дорогу, с набережной к парку Шевченко. Причем все бы ничего, но в руках у паскуд две чугунные секции с ограждения набережной, да, те самые ограждения которые за наши с Вами деньги установил Ванья... Падлы идут вдоль дороги. Подходят к припаркованой у дороги Газели, гнусно-сиреневого цвета. Боковая дверь в газели открывается, секции с ограждения грузятся внутрь (12 ЧАСОВ ДНЯ!!!). Я смотрю на огражнение, что в аккурат через дорогу и вижу, отсутствие двух вышеуказанных сегментов на так сказать малой архитектуреой форме более известной в простонародье под выразительным словом "забор". Понимая всю ситуацию, я незамедлительно набираю "02". Занято. Пробую еще раз. Тишина, трубку никто не снимает. С четвертой моей попытки, и на том конце трубки (судя по всему не до конца съев яблоко), мне отвечает женский голос: - "Милиция" Я выложил всю ситуацию, сообщил госномер газели и описание подозреваемых (в чем одеты, рост, примерный возраст), меня соеденили с дежурным ГАИ по городу. Все вышеуказаное я повторил вновь. Пробка стала продвигаться, в ней образовались бреши и промоины. Проскользнув в одну из "промоин" я припарковался сразу за Мерефо-Херсонским мостом, ожидая приезда "подкрепления".. Прошло 15 минут. Никого. Тихо как в танке. Газель начинает движение в сторону Победы. Я продвигаюсь за ней. Опять звоню "02". К моему удивлению, женщина употребившая яблоко, ответила после второго гудка. Я высказываю свое негодование, мне поясняют, что: - " Ваша информация передана в райотдел и ГАИ...." БУГАГА((((( Звоню в Жовтневый райотдел, хамлю, обещаю нанести незамедлительный визит в Прокуратуру Города. Дежурный райотдела, с голосом как у Кирилова спрашивает мой номер телефона и кладет трубку. Через 3 минуты принимаю звонок. Звонивший представляется сотрудником "Беркута" и уточняет координаты Газели, мол где она сейчас. Я поясняю. Газель заезжает в "карман" на против Инфиза (чуть ближе к мосту) и останавливается. С машины выходит ребенок, девочка лет 7ми - 8ми. В "карман" влетает автомобиль УАЗ (новой конфигурации). Я то же приближаюсь. Водителю в довольно любезной форме, предлогают показать содержимое грузового отсека. Содержимым оказалось: 12 люков (крышки без ободов), несколько пучков проводов (медь) и два чугуных сегмента забора. Водитель, судорожно начинает верещать, мол он просто на заказ приехал. Девочка плачет. На лобовом стекле авто гордо реет флаг Росии на липучке. Приезжает еще один экипаж. 9я рота. Всех вяжут. Один из сотрудников милиции, садится за руль Газели. Я сообщаю свои координаты и поясняю мое стремление дать свидетельские показания для поддержания обвинения. День прожит не зря. Я доволен.» |
«ПрЄвЄд, Євро!»
У Дніпропетровську нарешті завершився конкурс на кращий логотип - емблему Євро-2012.
На конкурс було подано подан дві сотні варіантів (це за даними, що наводить веб-портал gorod.dp.ua. Новини на веб-сторінці ICTV повідомляють про півтори тисячі). Переможця було виявлено після фінального туру, до якого були допущені три роботи, з умовою довести деякі деталі до кінця.
Аж ось і переможець:
Ну, якщо навіть меру міста Івану Куліченку робота сподобалася, то куди ж вже дніпропетровцям лізти із своїми зауваженнями! Хоча Іван Іванович якось по-хитрому виявив свою радість: "Нравится ли мне? Я доволен, особенно процессом работы и тем, как включился город в голосование»".
Але напис на логотипові - це що?
І не Дніпро, і не Днепр, і не Dnipro.
Схоже, що це наш стандартний місцевий суржик - Днєпро. Можливо, що автори щось все ж таки задумали, але не пояснили.
Тому щоб не сушити даремно собі голову, краще доробимо логотим у сучасному популярному стилі:
Так буде трохи краще
«Українські програми та українізатори»
Український Лікнеп рекомендує: веб-шпалери для робочого столу комп’ютера.
Актуальність - до 2017 року.
Веб-адреса контенту - http://liknep.com.ua/calendar/
Як встановити (для тих, хто не знає): на робочому столі правою кнопкою миші клікаємо, викликаючи контекстне меню: "Властивості". Знаходимо вкладочку "Веб". Далі - "Створити" і в поле "URL" прописуємо наведену тут адресу.
Календар динамічний: відображається поточний місяць із наступним, з підсвіткою сьогоднішньої дати та вихідних днів.
Годинник та зворотній відлік враховують час Вашого комп’ютера.
Ліворуч та праворуч є вільне місце для розташування іконок.
««Не засинай, народе мій, прокинься»»
Як на мене, то дуже актуальними на сьогодні є ці рядки.
Це не крик розпачу, це не плач, це не ура-патріотичний заклик.
Це звертання до співвітчизників, до братів і сестер. Без поділення за географічними, ментальними та діалектичними ознаками.
Сподіваюся, я правильно зрозумів авторку.
Людмила Ясенська - «Не засинай, народе мій, прокинься»
«Крисоїди або як народжуються нові слова.»
Був минулого тижня у селі. А там тільки й розмов, що про загадкових крисоїдів.
Спочатку думав, що це якась тварина, нова для цієї місцевості. Коли ж ні! В основному говорили про те, що ці крисоїди хати скуповують. То хату поряд із Ємченками разом із Блажчишиною хатинкою, то на другій вулиці якусь стареньку мазанку. І ремонтують, доводять до пуття.
Отже, крисоїди - це люди. Але хто? І чому так звуться?
Будівельники? Дачники? Фірма із сільської «мазанкової» нерухомості?..
А ще вони викупили колишній дитячий табір у Чернеччині. Чи викупили, чи ні - хто зна, але їх там вже багато... І будуть там працювати. А може вже й працюють... А хати скуповують, щоб ближче до того табору було.
Отже попередні версії про дачників-будівельників не проходять.
Та потім з’ясувалося, що вони ходять по хатах і навертають у свою віру.
«Що ж це за віра така?» - «Та хто їх розбере, якась індійська!»
Ось так невідоме сільським бабусям слово «кришнаїти» перетворилося на просте і ясне - «крисоїди».
Загрузка ...
